В иврите существительное йад "рука" образовано от глагола йада - действовал рукой.

Слово йедидут, которое означает дружба, симпатия - сложное, состоящее из дважды повторенного слова йад (рука): дружба начинается с рукопожатия.
Интересно, что глагол hода (1) открыл правду, признался в поступке, не отрицал содеянного; 2) выразил благодарность, признательность; 3) согласился с мнением ближнего) является формой глагола йада.

Возможно, это связано с тем, что, соглашаясь с кем-то, человек кладет руку на сердце или поднимает ее в клятве, а выражая благодарность - протягивает для рукопожатия.

Кизикин, найденный в Никонии.
Уникальная гемигекта. VI-V в.в.до н.э.



Пантикапей. Диобол.
V в. до н.э.

ДУНАЙ-БОГАТИР І ЙОГО СИН МІТРА-КОЩЕЙ
(українською мовою)

АшиТара - Ашторет - Астарта - Астрея

Тара ("звезда", "спасительница") у наших предков-ариев была образом безграничного сострадания, которое, вместе с верностью и славой, может полностью воплощено только через взаимоотношения мужчины и женщины. Нужно стремиться к этой полноте ("Плероме") воплощения.

В античности символом Плеромы был "Золотой род (век)", когда господствовала на земле богиня-дева Астрея ("звезда"), она же арийская Аша Тара, она же ближневосточная Ашторет-Астарта-Инанна. Но из-за упадка взаимоотношений между людьми, в первую очередь – между мужчиной и женщиной, богиня отошла на небеса, где стала созвездием Девы.



Арийцы так рассказывали об этом уходе:

Богиню Тару похитил бог Месяца Сома, но затем её освобождает её муж Брихаспати (планета Юпитер), которому она открывает тайное учение и он становится наставником богов. Но вернувшись из плена, Тара рождает зачатого от Сомы сына – Будхи ("мудрость"), бога планеты Меркурий.



Тара (Роман "Знак Разрушения").
Художник © Амок, 2004


Возвращение же AшТары-Астреи-Ашторет, якобы, произойдет в будущем – и вновь наступит "золотой век" ("сатья-юга"), человечество возвратиться в то исходное состояние, в котором оно пребывало до эпохи одержимости собственной материальной изобритательностью. Конечно, это не будет возвращение в каменный век, но человечество вновь вынуждено будет учиться вновь "вписываться" не только в природные циклы биосферы, но еще, в связи с возрожением теологического (в котором "… духовное возрождение зависит от общих действий воли человека и благоволения Бога", - как указывал Йонези масуда), научится входить в новое эволюционное состояние — ноосферу (Будхи).



[ читать дальше → ]

Ты слышишь бой барабанов в темном лесу? Ты видишь разрисованные лица, передвигающиеся по джунглям? Ты слышишь военные выкрики и чувствуешь отравленные стрелы?



Это Пикты (Picts) на марше, они крадутся вдоль гробниц и сторожевых застав цивилизации. Они поклоняются демонам во время ужасных церемоний и их барабаны звучат как гибель для тех несчастных, кто оказался поблизости от их земель.

Один опытный воин, вооруженный мечом, довольно легко справиться с одним или двумя Пиктами. Проблема в том, что Пикты (Picts) никогда не ходят по одиночке или парами.

Как правило, они передвигаются вооруженными отрядами. Полчище Пиктов – ужасное зрелище. Сотни и тысячи воинов покрывают землю как саранча, нападающий варварский отряд, ревущий у ворот цивилизации.

«Цивилизация неестественна. Это просто стечение обстоятельств. В конечном счете, варварство должно победить». – Роберт И. Говард, Beyond the Thunder River (По ту сторону реки грома).

http://www.worldofconan.ru/best1/



Есть монография И. Хендерсон "Пикты: Таинственные воины древней Шотландии". - М.: Центрполиграф, 2004. (в серии про народы).

http://bibliotekar.ru/pikty/index.htm - электронная версия

И в сборнике "Хроники длинноволосых королей" также есть раздел о пиктах из раннесредневековых источников.

Эти источники говорят, что пиктов как племя с юга пригласили бриты именно в противовес скоттам (Гиральд Уэльсский)(см.: Хроники длинноволосых королей / Пер. с лат., статьи и сост. Н. Горелова. — СПб.: Азбука-классика, 2004. — С.213, 214).

Особой характеристикой пиктов есть разрисовывание своего тела (татуаж).




Если помните фильм об короле Артуре как сармате, то там, идя в бой, пикты (типаж австралийских аборигенов) разрисовывают лица синим круглым орнаментом.




Марк Сервий Гонорат в комментарии к Вергилию выводит пиктов от агатирсов (агафирсов). Видимо это из-за того, что агатирсы в римских источниках определяются как picti agathyrsi "разрисованные (синим цветом, pelios) /татуированные агатирсы" (в то время как континентальные кельты-багауды разрисовывали лица в оранжевый цвет - bui).

Например, Трубачев указывает на смешанную фрако-индоарийскую этимологию названия фракийского племени агафирсов, в упоминаемых Геродотом в контексте похода персов Дария на скифов (512 г. до н.э.). Агафирсы локализуются от припрутской Румынии до Южной Подолии. Можно предположить, что и в их случае перед нами смешанный фрако-индоарийский этнос, бывшая сословно-кастовая система с главенством индоариев, в которой фракийцы со временем приобрели ведущие позиции.



В древности татуировка у различных народов имела многообразное назначение. По сообщению Геродота, у фракиян "порезы на коже означали благородное происхождение; не имеющий их — не благороден". Как повествует Ксенофонт, у сыновей богатых моссиник "спины были разрисованы, а передняя часть тела татуирована цветами".



По свидетельству Помпония Мелы, агафирсы "разрисовывали свои лица и тела более или менее, смотря по степени благородства". Позже этот обычай отмечен у динлинов и у наследовавших им кыргызов, у которых татуировка была привилегией храбрейших. В античной древности рабы носили на теле выполненное татуировкой имя своего хозяина.

Агатирсов на этом основании сопоставляли с русами Ибн-Фадлана, которые разрисовывали (татуировали) свои лица, руки и груди в виде узоров и изображений деревьев.

По некоторым же археологическим (охотничье снаряжение, украшения, аналогов которых нет в Европе), данным (и языковым) встречал отождествление пиктской культуры именно с эскимоской, якобы это их осколок тут остался после таяния ледника, соединявшего Канаду и Британию.



Также пикты, которые управляли Шотландией до 9-ого века, были хорошо известны за свой вересковый эль. "Fraoch" в переводе с гаэльского это "вереск", и слово это считается пиктским.

Алтайська міфологія зберегла переказ про походження і долю "царя світу" Майтрейї.

Небесний бог-творець Ульгень (тувинський Курбустан-аакай) створив з очерету і глини сімох мужчин, але восьмого створив на горі Алтин-ту і, вдихнувши у нього життя, дав йому владу над всім людським світом. Цей цар-чоловік створив жінку з очерету та землі, за аналогією до того, як це робив бог-творець, і після цього до нього надійшла собака-посланець Ульгеня з листом у зубах, в якому цар-чоловік прочитав: "Буде ім’я твоє Майдере, всім ти управляй" (від монгол. Мойдар "Майтрейя").

Доки Майдере ходив до Ульгеня запитати як оживити жінку, злий Ерлік-хан (від дв.-уйгур. "могутний володар", епітет буддиського бога потойбіччя Ями; тібет. "Чойджал" – "цар закону", зображається з темно-синім тілом) вдихнув їй душу. Чоловіки відмовилися взяти цю жінку за дружину і знову довелося втрутитися Ульгеню. З ребер одного з чоловіків він створив жінку і назвав його Таргин-нама і він став першим монахом-ламою (лама//нама), а інші стали писарями та помічниками (серед них — Шіги-міне, тобто Шакьямуні).

Як цар світу Мейдере видав указ Ерлікові піти з одушевленою ним жінкою у вигнання "в землю, що перебуває між двома морями, де не світять сонце і Місяць". Проте незабаром Ерлік повернувся з вигнання, щоб красти людські душі. Він додав до плодів свої плоди, сказавши: "Хто буде мої ягоди їсти, той мене буде їсти, і я буду в нього входити". Викривши підступ Ерліка, Мейдере виганяє злочинця та перетворених ним людей, а також проганяє зрадника Таргин-нама з його жінкою в іншу землю, "жарку, де нема ні дерев, ні каменів, ні тіні".

У своїх володіннях Ерлік-хан, який їздить на чорному бикові, з тризубцем у лівій руці, облаштував небо, землю, але його народ не міг продовжувати свій рід. Ерлік випрошує в Ульгеня дозвіл і за допомогою ковадла і молота починає створювати злих духів (кормес, від монгол. "хормуст" < іран. Ахура-Мазда; у тюрок і тунгусо-манчж. "Хормузд" означає зле, а у монголів — добре божество).

Між творіннями-богатирями Ерліка і Ульгеня почалася неперервна боротьба.

Зрештою, від світу, який зануриться у гріхи, відвернеться небесний Ульгень, до неба здійметься Ерлік зі своїм богатирем Карашом, який під землею (!) "стоїть найближче до людей", і Караш, і господар пекла Керей-хан заволодіють людським світом. На Керей-хана з неба нападе богатир Мангдишіре (бодхісатва Манджушрі), але буде вбитий самим Ерлік-ханом.

Та ж сама доля очікує і Майдере (Майтрейю): "кров Майдере, бризкнувши, окропить всю землю, хоча він і невеликий станом, і одразу ж з тіла і крові його спалахне полум’я, яке обійме всю землю і зійде на землю". Тоді небесний Ульгень зійде сам на землю, з його вуст вийде полум’я, в якому згорить Ерлік та його свита, вони будуть прокляті і скинуті у вогненні прірви пекла.

Окрім того, вважається, що у теперішньому людському світі істинною є віра Чанарзака (від тібет. Ченрезіг), тобто бодхісатви Авалокітешвари, в той час як прихованою і грядучою є релігія жовтотілого Майдере (Майтрейї). Сам Майдере — автор заповітної книги (бічік) про походження світу, яку він як одкровення вручає богатиреві Тюрюн-Музикай, який народився від діви Ерьке-шудюн (монгол. Дара-еке "богиня Тара"), щоб перемогти демонічне восьмиоке чудовисько-бурхана Андалма-Мууса (Андулма, Нандулма, Гал-Дулма, від імені тібетського царя Ландарми, бонця і гонителя буддизму в ІХ ст.).

В епосі "Алтай-Бучай" розповідається, що птаха Кан-Кереде (Гаруда) посилає героя на пошуки заповітної книги — буддиської сутри "Алтан Герал" ("Золоте сяйво"; інші фольклорні сюжети знають "Ойрат-книгу", книги "Судур", тобто сутру, "Самара", від "самира"-"напис, руна, письмо").

Зокрема, саме з золотої книги небесні три Юч-Курбустани довідуються, що Ерлік-хана може перемогти тільки наймолодший з них — Отчі (монгол. Оточі). У сенсі того, що, за деякими легендами, Юч Курбустан-кудай "Три Курбустани-божества" (у тувинців — Юч-Кайраканніг, де "кайракан" < монгол. "хайрхан"-"дорогий", їхні окремі імена — Кезер, Чінгіс і Амурсан. а узагальнено — "телекей/делекей" – "всесвіт") створили світ, повернулися на найвище небо і передали владу над світом Ульгеню та його дев’ятьом синам Тогус-бурханам, то убивця Ерлік-хана (Айбистана) Ульгень ототожнюється з небесним і молодшим з трьох Курбустанів — Отчі .

Дед Одина Бури родился из солевого столпа, который облизала свяшенная корова Аудумла.

А солевой столп - жена Лотова )))





Audumla (Audhumla) was born from rime at Ginnungagap. The primeval giant Ymir (Aurgelmir) lived on the milk that flow from the cow's teats. Audumla also provided nourishment to Ymir's six-headed son.

Audumla received nourishment through licking the salty rime-stones. Audumla licked the stone until it was shaped into a man. This stone became Buri, grandfather of the Aesir gods: Odin, Vili and Ve.


Au?umbla's name appears in different variations in the manuscripts of the Prose Edda. Its meaning is unclear. The au?- prefix can be related to words meaning "wealth", "ease", "fate" or "emptiness", with "wealth" being, perhaps, the most likely candidate. The -(h)um(b)la suffix is unclear but, judging from apparent cognates in other Germanic languages, could mean "polled cow". Another theory links it with the name Ymir. The name may have been obscure and interpreted differently even in pagan times.

The name can be represented or Anglicized as Audumbla, Audumla, Audhumbla, Audhumla, Authumbla, Authumla, Authhumbla, Authhumla, Audhhumbla or Audhhumla.


Parallels
The Swedish scholar Viktor Rydberg, writing in the late 19th century, drew a parallel between the Norse creation myths and accounts in Zoroastrian and Vedic mythology, postulating a common Proto-Indo-European origin. While many of Rydberg's theories were dismissed as fanciful by later scholars his work on comparative mythology was sound to a large extent. Zoroastrian mythology does have a primeval ox which is variously said to be male or female and comes into existence in the middle of the earth along with the primeval man.

In Egyptian mythology the Milky Way, personified as the cow goddess Hathor, was seen to be a river of milk flowing from the udders of a heavenly cow. Hathor also has a role in Egyptian creation myths. Due to the large distance in time and space separating the Old Norse and Ancient Egyptian cultures a direct connection seems unlikely. Similar mythological themes may arise independently in different cultures.

Ice
Ice symbolizes birth and creation. At the beginning of everything, life supposedly first quickened in frozen water droplets, and from them the frost giant Ymir, the first being of the nine worlds, came into existence. According to one myth, not long after Ymir's birth, the liquid of melting ice "took the form of a cow...called Audumla" who subsequently created a man by licking him out of the ice. This man became known as Buri; Buri's son was Bor; and Bor's sons were Odin, Vili and Ve, the fathers of all gods, humans and the builders of the worlds on which they live (Crossley-Holland, 3-4)..



КЕЛЬТСКАЯ ВЕРСИЯ

Олег Гуцуляк
Epistema denudata:

Апологія пілігримства

Як древо хлібне й небо срібне
потрібен світові пророк!..
Юрій Андрухович

1

Епістема - давньогрецьке слово. Означає не тільки знання, вміння, здатність що-небудь робити (походить від дієпрекметника epistamenos - "той, хто знає як"), а є означенням того чудовиська, котре ахейці та троянці, іонійці та афіняни розташовували на носі корабля - воно знає як подолати стихію титана Океана...

"... Ідола Симаргла варяги встановили на носі свого човна ... Дерев'яний людиноптах гордо стояв на носі човна, оглядаючи шлях попереду. А ніс Хоконового човна прикрашала лише стара тріснута дерев'яна "масмі" - ведмежа голова грубої роботи. Вої Хальблота, коли напивалися увечері, кричали Хоконовим воякам: "Веслярі дохлого Масмі!.." Ті у відповідь підіймали над бортом лейдангу голих дівчат, подарованих Йосифом, і, регочучи, радили Хальблотовим варягам зробитися євнухами..."
(В. Єшкілєв, О. Гуцуляк, "Адепт", 1995, 1997).

2.

Сучасна епоха породжена титанами Ренесансу з його "ницістю ізольованої особистості", з його розривом із антично - середньовічними абсолютами; Ренесансу, котрий, звеличуючи людину ("гуманізм"), перетворює її на безпринципового артиста, носія аморальності, бісівства та титанізму, на самого в собі "трансцедентального регулятора" (О. Лосєв, "Естетика Відродження", 1978), на носія принципу "Роби, що хочеш" (гасло раблезіанського Телемського абатства), засудженого Святим Письмом (Суд. 21:25), на постулатора значно ширшої "пропозиції свавілля" (В. Єшкілєв, "Повернення деміургів", 1998).

... Морська буря, яку описує Рабле, - це стихія Ренесансу. В якомусь часі захитався навіть Пантагрюель: "Господи, спаси нас! - молився він. - Проте, хай не буде за бажанням нашим, але хай сповниться твоя свята воля!" Але боротьби він не залишає. Коли ж, зрештою, мандрівники досягають берега, мудрець Епістемон робить висновок тільки що пережитій події такими словами: "Слід постійно звертатися до небесних сил, закликати їх, просити, молити. Але цим обмежуватися і цим заспокоюватися не слід, нам також слід докладати зусиль і всіма засобами їх сприяти. Нехай вибачать мені базіки, - я базуюся безпосередньо на Святому Письмі..."

"... Так само як посеред збуреного моря, що на необмежених просторах здіймає і опускає велетенські хвилі, на човні сидить моряк, довірившись вутлому суденцю, - так серед мук спокійно сидить людина, сподіваючись та покладаючись на principium individuacionis..."
(А. Шопенгауер, "Світ як воля і уявлення") [ читать дальше → ]

Яроврат пишет
== То есть арийство - это лишь наиболее поздняя форма бытия белой расы. Древнейшие цивилизации (шумерская, эт-русская, хараппская, древнеегипетская и т.д.) хоть и были построены белыми, но пользовались неарийскими языками. Можно, конечно, считать, что они заимствовали языковую систему у низших рас, но это откровенная нелепица, ведь высшая раса потому и является высшей, что превосходит всех остальных. Да и в конце концов, если языки белых народов, как утверждают "ариософы", появились лишь шесть тысяч лет назад, на каких языках белые говорили раньше? ==
http://yarowrath.livejournal.com/272640.html

Вот это я и доказываю в своей монографии

Гуцуляк О. Пошуки заповітного царства: Міф-текст-реальність. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2007. - 540 с. (формат А4, ISBN 966-95321-6-6)

А о языке палеоевропейцев я поставил на русском здесь
http://ru.volgota.com/index.php/%D0%9F%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1%86%D1%8B

Палеоевропейцы, - европеоиды-меланхрои (иногда встречается название - "средиземноморская раса"), потомки кроманьонцев. В европейском генофонде 80% приходится на долю палеоевропейцев и 20% на долю индоевропейцев.

В языковом плане вначале были до-индоевропейцами и не-ностратиками, однако значительную часть лексики и фоники унаследовала дравидская ветка ностратических языков.


Европеоид-меланхрой

Западная Антарктида (т.н. "Антарктический полуостров"), согласно некоторых гипотез, считается прародиной палеоевропейцев-меланхроев [ читать дальше → ]

Во-первых, это определение НАШЕГО Action-ПОКОЛЕНИЯ, в отличие от поколения "битников-созерцателей" ("бродяг дхармы").

Во-вторых, как я понимаю, ДХАРМА - это то, что Гейдар Джахидович Джемаль называет "...Субстанция, через которую Божественное Провидение стремится проявится через инерцию глиняной инертной массы"
(http://arcto.ru/modules.php?name=News&file=article&sid=1432)

Единая европейская судьба, единое обетование, данное иафетическому человеку и все та же инверсионная угроза, сподвигает нас, русских ариософов, поднять знамя наших германских соратников.

Очередной нумер нашего журнала открывается «Манифестом Русского ариософского общества графа Ж.-А. де Гобино» (Русского общества Гобино), учрежденного при Опричном Братстве св. прп. Иосифа Волоцкого, в коем четко сформулирована линия наших действий направленных не только на исследовательскую работу в области расологии, но и на защиту Белого человека, вытесняемого со своих законных угодий.

Предоставленный читательскому вниманию текст весьма органично дополняет, так же носящий характер манифеста, доклад Восточноевропейской Метаполитической Ассоциации THULE-SARMATIA, обнародованный на международной конференции «Будущее Белого мiра» (8-10 июня 2006г., Москва). Наши соратники Антон Рачев (Общество Дуло) и лидер Украинской Фаланги Олег Гуцуляк, на основе политологического, культурологического и экономического характера делают единственно возможный, по нашему разумению, вывод, заключающийся в том, что «НОВЫЙ БЕЛЫЙ МИФ должен родиться сначала в сфере конкретно-чувствительных представлений, и лишь затем превратиться в «атомарную абстрактную идею», то есть вырасти не из атома к Универсуму, а наоборот – Универсум должен сжаться в сингулярную точку, – «атом сердца»… Мы согласны с тем утверждением, что условия для трансформации, для рождения «нового мифа» возможны лишь только тогда, когда «элитарный человек» почувствует «неумолимую тягу ко всему «настоящему, подлинному и первоначальному», а также отрицание им существующей культуры как неподлинной и не настоящей…».

Сергей Яшин. Рецензия на: КРОВЬ И ДУХ. ВОПРОСЫ АРИОСОФИИ. № 4. – М.: ОПРИЧНОЕ БРАТСТВО СВ. ПРЕП. ИОСИФА ВОЛОЦКОГО, 2007. – 76С. – С ИЛЛ.

http://iosif-volotsky.livejournal.com/1640.html

Об общеславянском архетипе "Рай-Сад-Царство" в украинской ментальности, противостоящий евразийскому архетипу "Странствующего Царства" в русской ментальности

Моя новая статья на "Народной правде"

Понятие "ПРАВОСЛАВИЕ" (греч. "ОРТОДОКСИЯ") генетически связано с ведическим РТА-ДАКША, авестийским АРТХА-ДАСЕНА (эквивалент др.-рус. РЯД-ДЕСНИЦА), то есть направлением "вправо" (против часовой стрелки), движением солнца с востока на запад ("посолонь"; попытка И. Кунцевича ввести крестные шествия "осолонь" вылилась в православный резистанс XV-XVI вв.). Это — путь Традиции внуков Солнца-Дажьбога на территории УКРАИНА, славянские корни названия которой (УК- и РАЙ-) тождественны санскритским корням самоназвания Индии БХАРАТА — "воспитанная", "культурная", "традиция". Путь Традиции на земле Традиции порождает у идущего им чувство убежденности у достижении желаемого результата, мобилизирует эмоционально-психологический эффект, вызванный выполнением ритуала "по Солнцу", впервые введенного небесным Богом-Предком (повторение пути первопредка-тотема), а именно — воссоздание естественной субстанции без установки на её изменение. А современное жалкое состояние человечества (смертность, "испорченность", "железный век", "кали-юга") воспринимается как логическое следствие прошлого, игнорирование этого пути, и, соответственно, как новая возможность исправится, преодолеть "ностальгию за идеалом", за Эдемом, "золотым веком".

Интересен взгляд, согласно которому доминантен общеславянский архетип "Рай-Сад-Царство", этакого солнечного "Заветного царства" примордиальной (изначальной) Традиции (по нашему мнению, украинская писанка, "яйцо-райцо" есть символом, иконой этого "потеряного райского царства" славян, сконденсированого пространства и сконденсированого богатства, разновидность "мандалы", которая, как известно, не только диск, но любая икона с центральным образом, Луной и Солнцем). Некоторые ученые считают, что "рай человечества эпохи палеолита" был именно на территории Украины и что именно тектонический разлом земной коры в Украинском кристаллическом щите обусловил особенное геомагнитное и иное геофизическое влияние на формирующихся наших предков, что незатопляемые на протяжении сотен миллионов лет со времен Силлурийского периода Подолье и Житомирщина есть мистическим местом планеты, аналогично ландшафту Австралийского континента, неизменномго со времени Юрского периода. Интересно, что само название Подолье может сохранило название древнего райского царства богов-асуров Паталы ("Покрова", "Крыша") со столицей Бхогавати (то есть на реке Буг), в котором — дворец царя Васуки (не путать с буддийской Поталой — "Пристанью").

[ читать дальше → ]

Антарктида - закованный в ледник материк (по данным спутниковой разведки - А. состоит из материка в Восточной части и архипелага в Западной), занимающий территорию вокруг южного полюса.

До 45 млн. лет назад А. вместе с Африкой, Южной Америкой, Индостаном и Австралией образовывала единый южный материк - Гондвану.

Ледяной покров А. в среднем толщиной в 1720 м. Оледнение материка происходило постепенно, вначале охватывая 35 млн. лет назад Восточную А. (массивную её часть; центр - горы Гамбурцева), но с постепенным продвижением материка на юг, к центру Южного Полярного кркуга, оледенение начало охватывать с 13 000 лет. до н.э и Западную часть (Архипелаг) материка, занимая время от 3 000 до 9 000 лет и завершившись на 4 000 г. до н.э.


Но представление о том, что А. полностью покрыта снегом или льдом не полностью отвечает действительности. Только 2 % всей поверхности континента свободны от снега и льда, но они составляют примерно 2,5Х105 кв.км. и находятся у краев материка, значительная часть - возле российских станций Мирный и Новолазаревская, а также вдоль Трансантарктических гор, которые, являясь продолжением Андских гор Южной Америки, являются спинным хребтом материка (простёршимся от мыса Адер, южнее Новой Зеландии, вдоль западного берега моря Росса и почти через весь континент. У Трансатлантических гор найдены наиболее широкие (4000 кв.км) свободные от льда области - "Оазис Мак-Мёрдо" и "Область Сухих Долин" (возле станций Новой Зеландии и США). Топография этих свободных от льда долин одна из самых красивейших на Земле. Каждая долина имеет длинну почти 100 км и ширину от 2 до км. Дно долин укрыто моренами, оставленными ледовиками, пещаными дюнами и обнаженными скалами, а также небольшими озёрами, которые замерзают на большую часть года, кроме краткого периода лета. Над долинами вздымаются острые пики высотой 2 000 - 3 000 м, большая часть их свободно от льда. С высоко размещенных долин между этими пиками текут небольшие ледовики. Цвет скал составляет оттенки коричневого - от светло-коричневого, долго находящегося на воздухе гранита, до темно-красного базальта. Отдельные ками имеют оттенки серого. Эти цвета контрастируют с белым цветом ледовиков и голубым небом. Из-за отсутствия растительности здесь отсутствует зеленый цвет. Аналогичные области свободной от льда земли в береговых районах найдено в оазисе Бангера возле станции Мирный. [ читать дальше → ]

Відновити привабливість національної ідеї серед креолізованих громадян України можна тільки через "тему сили" (Б. Пастернак; тієї самої "сили", котра для Пастернака є псевдонімом Божественної енергії… Божественна енергія (сила, тяга - на його мові), вимагає від особистості участі у спільній справі, в "артілі", в "хорі", у житті людства [Степанян Е.В., "Категории поэтического мышления Б. Пастернака", журн. "Вопросы философии", 2000, № 8, с.70]), "матеріалу та сили" (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі), "сили та ірраціональності" (О. Сєдакова), виконуючи заповіт Фр. Ніцше: "… створити собі свободу для нової творчості - це може сила лева" [Ницше Ф., "собр. соч.: В 2-х тт.", М., 1990, т. 2, с. 19].

"…Лева, що символізує сонце, вогонь, ранок та Месію-Христа, Воскресіння, самозаглиблення, духовну силу. Крім того, п"ятий знак Зодіаку, страж Дерева Життя, в алхімії - знак золота та філософського каменя; уособлює солярний та місячний символізм…; дуже багатозначний у геральдиці - знак відваги, королівської маєстатичності, мужності, влади, земної сили та ін." [Плахотник Н., "Поезія Б.-І. Антонича", журн. "Слово і час", 1999, № 11, с. 57].

Український філософ В. Загороднюк так пояснює цей образ: "… розглянемо відому притчу Ніцше про три перетворення духу: як дух стає верблюдом, левом верблюд і нарешті, дитиною лев. Витривалий верблюд, що нав"ючений тягарем тисячолітніх цінностей, поспішає у пустелю, однак у найсамотнішій пустелі дух перекидується на лева, хоче здобути собі свободу і змагатися з великим драконом за звитягу. Хто ж цей дракон, якого дух не хоче більше визнавати володарем і Богом? "Ти повинен", - так звати великого дракона. Усі цінності всіх речей вже створені і виблискують на його лусках. "Я хочу" не сміє більше існувати - вважає дракон. Навіщо потрібний духові лев ? Творити нові цінності - це й левові ще не до сили, але творити собі свободу для нового повернення - на це левова сила спроможна… Але хіба може дитина зробити те, що навіть левові не до снаги ?

Чому лев ще має стати дитиною ?

"Дитина - це невинність і забуття, новий початок, гра, колесо, що крутиться само собою, перший порух, свята згода з усім. Так … для гри творення потрібне святе слово згоди - своєї волі прагне тепер дух, світ здобуває собі забутий світом…

Дійсно, "верблюд" раціоналізму має бути заперечений "левом" критичної філософії, який розтрощує цей тягар божевілля розуму. Таким "левом" духу власне і є філософія Ніцше. Хто ж претендує на роль ніцшеанської "дитини" як "першого поруху", "нового початку", "колеса, що крутиться саме собою", "власної волі духу"…? … Розмаїття філософських претендентів на цю роль навіть важко окреслити. Серед найбільш відомих і впливових відзначимо : "фундаментальну онтологію" М. Гайдеггера, "філософську герменевтику" К.О. Апеля і Г. Гадамера, П. Рікьора, "теорію комунікативної поведінки" Ю. Габермаса, "соціальну епістеміку" Е. Голдмена, С. Фулера, "анархізм" або "дадаїзм" П. Фейєрабенда, "раціовіталізм" Ж. Дерріда, "нередуктивний фізикалізм" Р. Рорті, "наративізм " Ж.-Ф. Ліотара, "номадологію" Ж. Делеза, Ф. Гваттарі тощо…" [ "Totallogy - XXI", Київ, 1999, с. 1з7-138].


* * *

Але чому "дитину" вбачати в концепціях епохи Постмодерну?

Думається, що швидше за все слід звернути погляд до реставрації Героїчного - "анти-Постмодерну":

"... Дитина, будучи на стадії протоіндивіда, борячись за незалежність, проти замкнутості симбіозу малятка, повторює Героїчний вік, котрий зруйнував первісну культуру і, знищивши гіпнократію (згоду про управління, основану на навіюванні),... встановила військову диктатуру" [Heard G. Five ages of Man: The Psychology of Human History. - N.Y., 1963. - P.11].

Героїчна, "дитинна" стадія розвитку індивіда , що самостверджується, протестує проти "спільно-усвідомлюючої людини" (coconsivus man), життя котрої повністю залежить від усних традицій, проти "містерії Землі" (ритуали поховання і воскресіння, спрямований на те, щоб вилікувати від травми народження і від нездатності до розвитку поза емоційних зв'язків з матір'ю, від прагнення до авторитаризму).

Героїчна епоха - це "містерія Води", ритуал занурення, катарсису, спрямованого на вилікування від параноїдної надреакції проти суспільства, від нестримного, рішучого, переростаючого в дурість вимоги показної незалежності, а також від прагнення створювати та очолювати політичні банди, що грабують суспільство, до котрого відносяться з призирством. В кому власне Фрідріх Ніцше (Теодорос із Наксосу, останній діонісієць) вбачав тілесну еманацію "дитини" духу?

Цю "золотаву змагу", без сумніву, він побачив (а потім пожалкував, що обманувся, бо виявилося, що лев лише змалів до банального кота) у Лу Саломе: "…їй 20 років, вона різка, наче орел, сильна як левиця, і при тому дуже жіночна дитина" (з листа до Пітера Гаста) [Гармаш Л., журн. "Ї", 2000, № 17, с. 81].

Це ж прозрів "вєрний ніцшеанец" Боря Бугайов (Андрей Бєлий) у "Подрузі Вічній" - Маргариті Морозовій [ Белый А., "Проблемы творчества", М., 1988, с. 527] як носительниці "сакралізованої фемінності" чи, власне, "фемінізованої сакральності" - євангельської "Жони, зодягнутої в Сонце", Королеви Ангелів (la Reina de los Angeles).

Можливо, хтось вбачатиме порятунок у поверненні до ще язичницької "фемінної сакральності" крітян (з їхнім культом Гери - Богині Змій), впротивагу привнесеній семітській традиції (фінікіянка Європа, матір Міноса, Радаманта та Сарпедона, яким бездітний верховний цар-жрець Астеріон передав владу над Заходом)…

На відміну від семітської звабливиці, індоєвропейська Гера - це "жінка тонкого світу", яка в іранській традиції називалася "фраварті", а в скандинавських сагах - "валькірією", тобто крилатою вогненною жінкою, яка веде загиблих героїв, дітей бога (Хеймдаля чи Дажьбога), у небесний рай - Гаротман або Вальгаллу [Дугин А., "Абсолютная Родина", М., 1999, с. 123].

Останнє - ніщо інше, як символи четвертої стадії розвитку індивіда - "фази "абсолютного індивідуума", гуманістичної, самоствердженої людини, "містерії Вогню". В ній ритуал повинен вилікувати від маніакальної депресії, навіяної третьою фазою "середнього індивіда" як регресу до "спільно-усвідомлюючого" в сенсі того, що в "містерії Повітря" на цьому аскетичному етапі знову домінує слухове навіювання (мета якого, у свою чергу, вилікування від шизофренії, що неминуче виникає від того, що людина, зіткнувшись з природою суспільства, що непіддається управлінню, та своєю власною природою, виникає відчуття безнадії та самоприниження).

У "містерії Вогню" досягається врівноваженої поведінки індивіда з тим, щоб він отримав знання про можливості своєї природи, про свої здібності, звільнився від переоцінки своїх можливостей, своєї індивідуальності, розкривається неістинність його уявлень щодо себе.

http://zhurnal.lib.ru/g/guculjak_o_b/voiteh.shtml

Гуцуляк О. Таємниця святого Войцеха (До проблеми реконструкції генези першопредка-тотема прасловян) // Етнос і культура. - Івано-Франківськ: ВДВ ЦІТ ПНУС. - 2005-2006. - №2-3. - С.247-267. (в формате А4, в две колонки!)

МУЗЫКА!!!!
http://www.mp3real.ru/mp3/balsagoth/battle_magic/10_balsagoth_and_atlantis_falls.mp3